Чечелівський район. ДНЗ №26








Сторінка батьків

1. Люби свою дитину! Радій з її присутності, сприймай її такою, яка вона є; не ображай, не принижуй, не позбавляй її бути впевненою у собі, не піддавай несправедливому покаранню.
2. Охороняй свою дитину! Захищай від фізичних і душевних безпек, навіть жертвуючи власними інтересами і ризикуючи життям.
3. Будь прикладом для своєї дитини! Нехай у вашій сім’ї побутують чесність, скромність, гармонія.
4. Грайся зі своєю дитиною! Приділяй їй якомога більше часу, розмовляй з нею.
5. Працюй зі своєю дитиною! Привчай її включатися в усі роботи по господарству.
6. Дозволь дитині набути життєвого досвіду.
Хай навіть не безболісно, але самостійно!
7. Покажи дитині можливості і межі людської свободи!
8. Привчай дитину бути слухняною! Батьки повинні стежити за поведінкою дитини і спрямувати її таким чином, щоб дії не завдавали шкоди ні їй самій, ані іншим.
9. Чекай від дитини тільки таких міркувань та оцінок, на які вона здатна у своєму віці, виходячи з рівня розвитку і життєвого досвіду.
10. Зроби так, щоб спогад про щасливе дитинство зігрівав її все...

Сім помилок батьків

Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, запевняємо вас, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.

Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Учу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Результат? Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.

Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Малюк розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження

"Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для малюка і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.

Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими для батьків.

Як підтримати дитину

По-перше, обговорюючи поведінку дитини, підкреслюйте, що загалом ви задоволені нею. Наприклад: "Ти зробив кілька помилок, хоча в цілому поводився чемно". В такий спосіб батьки дають малому зрозуміти, що помилки можливі, але їх цікавлять насамперед успіхи дитини, а не її "проколи".

Частіше вживайте слова, які "працюють" на розвиток "Я-концепції" малюка та відчуття його адекватності й значущості. Робіть це у двох напрямках: частіше демонструйте дитині ваше задоволення від її досягнень та намагань; навчайте дитину самостійно розв'язувати різноманітні задачі, даючи їй установку "Ти можеш це зробити".

Дуже важливо подбати про створення ситуацій з гарантованим успіхом. Пам'ятайте: успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах. Спілкуючись із малюком, частіше використовуйте гумор, особливо, якщо дитині важко розв'язати якусь проблему чи завдання. І не забувайте про врахування індивідуальних особливостей сина чи доньки (її характеру, темпераменту).

Розвиток творчих здібностей у малюків
(поради для дорослих)

Які умови слід створити для оптимального розвитку творчих здібностей дитини?

Однозначної відповіді на ці питання психологи ще не дали. Американський психолог Дж. Сміт запевняє, що навчання творчості стане можливим, якщо будуть створені такі основні умови:

1. Фізичні, тобто наявність матеріалів для творчості і можливість в будь-яку хвилину діяти з ними;

2. Соціально – економічні, за яких дитина має відчуття зовнішньої безпеки, тобто знає, що її творчі вияви не отримали негативної оцінки з боку дорослих;

3. Психологічні. У дитини формується відчуття внутрішньої безпеки, розкутості і свободи за рахунок підтримки дорослими її творчих починань.

Але умови створені для малюків – це ще не все. Американський психолог Дж. Гауен розробив корисні рекомендації. Ось найцікавіші з них.

1. Створити дитині затишну і безпечну психологічну базу для її пошуків, до якої вона могла б повертатися, якщо буде налякана власними відкриттями.

2. Підтримуйте схильність дитини до творчості і виявляйте співчуття до невдач. Уникайте несхвальних оцінок її творчих ідей.

3. Будьте терпимі до дивних ідей, поважайте допитливість, запитання і ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на всі запитання. Дитина повинна навчитися жити в інтелектуальній напрузі.

4. Давайте дошкільняті побути одному і дозволяйте, якщо він того хоче, самому займатися своїми справами. Надлишок опіки може пригальмувати його творчість.

5. Допомагайте дитині вчитися будувати її систему вартостей, не обов’язково засновану на її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.

6. Допомагайте дитині у задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, любові, поваги до себе і оточуючих), оскільки людина, енергія якої скована основними потребами, менше здатна досягти висот самовиразу.

7. Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб виражати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточуючим.

8. Знаходьте слова підтримки для нових творчих починань дитини, уникайте критикувати перші спроби – якими б невдалими вони не були. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.

9. Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом» і часом покладатися в пізнанні на ризик та інтуїцію; найвірогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття.

10. Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соціальні тертя і подолати негативну реакцію однолітків. Чим більше ви надаєте можливостей для конструктивної творчості, тим щільніше закриваються клапани деструктивної поведінки. Дитина, позбавлена позитивного творчого виходу, може спрямувати свою творчу енергію у зовсім небажаному напрямку.

 

Я не хочу їсти

Апетит — бажання їсти, позив до їжі (Словарь русского языка / Сост. С. И. Ожегов. — М. : Русский язык, 1984).

Апетит— приємне відчуття, пов'язане з майбутнім споживанням їжі (Энциклопедический словарь медицинских терминов. — М.: Советская энциклопедия, 1982).

«Чому все ж таки дитина відмовляється від смачної, корисної й необхідної їжі?»

Від чого залежить апетит?

1. Індивідуальні особливості обміну речовин властиві й дітям, і дорослим. Це кожний може підтвердити, зважаючи начисленні побутові приклади. Здебільшого має значення не скільки їжі дитина з'їла, а скільки зі з’їденого засвоїться і на скільки вистачить цього «засвоєного».

2. Інтенсивність вироблення гормонів. Процес зростання не рівномірний. На першому році життя, у підлітковому віці, гормон росту, гормони щитовидної й паращитовидної залоз, статеві гормони виробляються в більшій кількості, дитина активно зростає, підсилюється апетит. Інтенсивність росту залежить і від генетичних особливостей.

3. Рівень енерговитрат. Харчування, по суті, переслідує дві глобальні мети: по-перше, забезпечити організм речовинами, необхідними для зростання й нормального функціонування внутрішніх органів; по-друге, покрити поточні витрати енергії, обумовлені, насамперед, руховою активністю. Тут усе цілком очевидно — чим більше дитина витрачає енергії, тим кращий має апетит.

Спосіб життя. Із трьох перелічених факторів, що визначають виразність апетиту в здоровішої дитини, два зовсім не підпорядковуються батьківському впливу. Ми не можемо впливати ані на вироблення гормонів, ані на індивідуальні особливості обміну речовин, якби сильно цього не хотіли. Але регулювати енерговитратні — це однозначно в компетенції батьків.

Співвідношення інтелектуальних і фізичних навантажень, розпорядок дня, температурний режим — основні елементи, що характеризують таке загальновідоме поняття, як «спосіб життя». Цілком очевидно, що й споживання їжі перебуває в цьому переліку, а взаємозв'язок складових є дуже великим. Якщо здорова дитина відмовляється від їжі, то перше, із чого варто почати, - це скоригувати спосіб життя для того, щоб активізувати витрати енергії.

Класичні помилки. Дитина самостійно не може змінити спосіб життя. Це вимагає певних і чималих зусиль із боку батьків. Але, створивши всі умови для того, щоб дитина не витрачала енергію, родичі щиро засмучуються відсутністю в неї апетиту. І намагаються не брати до уваги очевидне, діючи в трьох напрямках: шукають у дитини хвороби, намагаються заспокоїти власну совість, нагодувавши її «за будь-яку ціну», і апелюють до норм.

Годування «за будь-яку ціну» — найпоширеніший спосіб розв'язання проблем з апетитом; батьківська фантазія здатна в цьому напрямку творити дива. Стратегічне завдання — зломити опір дитини, яка не бажає їсти, а тактичні прийоми — досить і досить різноманітні.

Сумною така ситуація є, насамперед, тому, що апетит — це ж не тільки бажання їсти, це поява самої можливості, готовності організму до перетравлювання їжі. Накопичилися шлунковий і кишковий соки, упоралися з роботою печінка й підшлункова залоза, звільнився від більшої частини з’їденого тонкий кишечник — от і апетит з'явився. А його-то саме й немає!

Наслідок очевидний — значна частина без апетиту з'їденого належним чином не перетравлюється й не засвоюється

Головний закон — кількість їжі є еквівалентною кількості витраченої енергії. Природа має універсальний механізм реалізації цього закону — апетит. Не можна керуватися інстинктами. Не можна годувати дитину тільки тому, що її родичі відчули потребу годувати. Не варто шукати хвороби. Не слід зводити їжу в культ. Дитина краще, ніж її родичі, знає, коли й скільки їй необхідно їсти.

Не метушіться! Облиште в спокої каструлі, медичні довідники й книги з дитячої кулінарії. Відірвіться від телевізора. Ідіть гуляти. Стрибайте, бігайте, дихаєте свіжим повітрям — це і вам піде на користь. Тільки, будь ласка, не згадуйте про їжу. Дитина сама згадає, можете не сумніватися. І все стане на своє місце. І ваше інстинктивне бажання наситити дитину не суперечитиме її природнім потребам.